14 жовтня - Покрова Пресвятої Богородиці. День українського козацтва

     14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або Святої Покрови, для православних українців є одним з найбільших релігійних свят осені.

Започатковане воно у Візантії, де було збудовано храм Пресвятої Богородиці на честь перемоги Константинополя над завойовниками (X століття). Це свято пов’язане з ім’ям святого Андрія. Коли місту загрожувала сарацинська навала, святий Андрій під час молитви побачив у небі Пресвяту Діву Марію, яка розкрила над християнами свій омофор (покров). Таке заступництво Богородиці додало сил візантійцям і вони дали достойну відсіч чужинцям.

Свято Покрови ознаменовує засинання природи та вкривання землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і до цього часу дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з півдня дув низовий вітер – зима буде теплою, якщо дув вітер із півночі – холодною, із заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрям, то й зима буде нестійкою і з завірюхами. Якщо на Покрову листя з вишень не опало – зима буде теплою. 

14 жовтня також свято української військової честі та звитяги. У серпні 1999 року Указом Президента України цей день було проголошено Днем Українського козацтва. Для козаків свято Покрови було найбільшим значущим святом. Цього дня у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. 

Побожні християни з сердечною любов’ю величають Пресвяту Діву й Богородицю Марію, Небесну Царицю, Володарку Божої ласки й заступницю всіх християн.

Вшановує Пресвяту Діву Марію й український народ. З того часу, як наш люд став навколішки перед Ісусом Христом, по всій нашій землі гомонить пісня слави й любови також і на честь Христової Матері Марії. Величаючи її, наш народ благає в неї опіки й заступництва в різних потребах цього земного життя. Ми так сердечно вшановуємо Пресвяту Богородицю, бо це зробив насамперед сам Бог. Ще світу не було, а вже Предвічний Господь вибрав Пресвяту Діву Марію на Матір Спасителя. Створив її чистою, обдарував надзвичайними ласками та вивищив понад усіх людей і ангелів, щоб Вона була першою після Бога. А що Господь від віків постановив, те в свій час сповнилося. Коли ж Бог так прославив Марію, чи не повинні й люди йти за Його почином і прикладом? Коли Пресвята Марія є для Бога наймилішою дочкою, для Божого сина найдорожчою Матір’ю, а для Святого Духа найкращою Святинею, чи ж не повинні й люди величати Пресвяту Діву та прославляти Її щирим серцем як першу після Бога?

Марія гідна найвищої прослави в Бозі, бо Вона — найсвятіша з усіх людей і всіх ангелів. Пречиста Діва не тільки не мала первородного гріха, але й жодного іншого ніколи не вчинила ні ділом, ні словом, ні думкою. Життя Марії — це сама святість, любов до Бога і всіх людей. Коли Мати Божа — найсвятіша з усіх людей і достойніша навіть від небесних Херувимів і Серафимів, то чи не повинні ми цю найдостойнішу особу любити і прославляти?

Але Марія не тільки Пресвята. Вона одночасно і найбільша наша Добродійка після Бога. Марія стала Матір’ю Божого Сина: породила Спасителя наших душ, щоб з його ласкою й поміччю ми були вічно щасливі. Тому треба найбільшу після Бога нашу Доброчинницю любити й величати кожного дня.

Необхідно пам’ятати, що Пресвята Діва Марія не лише породила нам Христа, йшла з ним на Голгофту, а й досі молиться за нас, виєднуючи в свого Сина Ісуса потрібні нам ласки та захоронюючи від лиха. Про це український народ співає так: “Ти за всіх молишся, Предобра... Ти грішників з тяжкої муки через свої руки спасаєш, не дай пропасти!” Свято Покрови Пресвятої Богородиці є славним засвідченням цієї безперервної доброчинності. Св. Церква установила його, щоб пригадувати і виявляти нам небесну поміч Божої Матері у скрутну для нас хвилину.

Коли 903 року Божого на Царгород напало вороже військо, греки в сердечному благанні звернулися до Пресвятої Богородиці за порятунком. Божа Мати вислухала гарячі молитви стривоженого народу і видимим способом подала їм свою опіку. У Влахернській церкві над Чорним морем з’явилася Божа Мати під час Литії в оточенні св. ангелів, пророків і апостолів та серед молитви розпростерла над благаючими її помочі людьми свій рантух-шаль на знак, що бере народ під свою опіку і захоронить його від нещастя. Побачили ту чудесну з’яву св. Андрій Юродивий та його учень Епіфаній, які молилися за захорону міста від ворожого нападу. Коли Божі слуги розповіли про це присутнім у церкві людям, вони з надією на опіку Божої Матері та повні радости розійшлися додому. Незабаром після тієї з’яви грецьке військо перемогло і прогнало наїзників. На пам’ятку про цю подію Царгородський патріарх установив свято Покрови Пресвятої Богородиці Марії, яки й ми перейняли від греків і досі святкуємо його.

Русь-Україна в особі Пресвятої Богородиці мала не раз ласкаву заступницю, про що й досі збереглися різні оповідання. Одне з них пов’язане з обороною міста Теребовлі. Діялося це 1672 року. На українське місто, де був сильний мурований замок, напали турки і хотіли здобути його. Коли ж наші вояки відбили всі ворожі наступи, турки підклали міни під мури міста, щоб висадити їх у повітря, здобути місто та прокласти собі шлях у глиб краю. Мешканці Теребовлі зійшлися до замкової церкви, де провели цілу ніч перед чудотворною іконою Божої Матері в молитві, благаючи захорони від смерті й неволі. Марія вислухала сердечне прохання нашого народу, бо коли вранці вибухнули міни, вони не розвалили мури міста, а підірвали турків. Це зчинило такий переполох, що вороги поспішно відступили від Теребовлі.

Львівський єпископ Шумлянський, довідавшись про це чудо, переніс чудотворну ікону Божої Матері з Теребовлі до Львова і помістив її на вівтарі в катедральному храмі св. Юрія. В день свята Покрови Пресвятої Богородиці у церкві св. Юрія відбувався відпуст. Тисячі людей поспішили до чудотворної ікони Пресвятої Діви Марії, щоб віддати Їй честь, скласти подяку за одержані ласки та просити опіки в Божої Матері на майбутнє.

На українській землі понад 150 місцевостей мали чудотворні ікони Божої Матері. Серед них Почаїв, Гошів, Зарваниця, Крехів, Самбір. Туди наш народ йшов з любов’ю й молитвою до Пресвятої Богородиці, щоб поклонитися Їй або випросити собі якусь ласку. І Божа Мати рятувала своїх дітей як наймилосердніша Доброчинниця, Мати й Заступниця перед Богом. І нас, українців, й інші нації. Люрд, Фатіма та інші місцевості є цьому славним свідченням.

Тож робім завжди так, як Бог і люди. Коли Господь так полюбив і прославив Пресвяту Діву Марію, то й ми веселімо серце Непорочної Діви своєю сердечною любов’ю й прославою. Якщо люди щиро величають Пресвяту Богородицю та просять у Неї всякої помочі та опіки, то й ми звертаймось до Неї у своїх власних, родинних, національних, загальноцерковних і вселюдських потребах та кожного дня молитвою на вервиці чи іншою молитвою благаймо в Небесної Матері ласки для дочасного й вічного щастя.

14 жовтня за новим стилем - свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем». В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки - пора наймасовіших шлюбів в Україні.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. Дівки, яким надіїло дівувати, в сявто Покрови потайки просять: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу - най ся дівкою не мучу!»

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка - це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова - найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів - період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: «Прийшла Покрова - сиди, чумаче, вдома».

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,
Перед твоiм кривалом
Голови схиляемо.
Прохаемо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі - холодною, із Заходу - сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром».

Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді. Місто було оточене чужинцями, і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві. Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали -
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова - це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.

Прикмети на Покрову

• Яка погода на Покрову, такою буде зима.
• Якщо лелеки не відлетіли на Покрови — на теплу зиму.
• Якщо на Покрову не випав сніг, то не буде його аж до січня.

Прислів’я на Покрову

• Хто лежав до Покрови, той продасть усі корови.
• Прийшов Покров — не нагрієш хату без дров.
• Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома.
• Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.